«Аналоговнєт»: які альтернативи Starlink росіяни можуть використовувати і чому це провально

3 лютого, завдяки співдії Міністерства оборони, Міністерства цифорвої трасформації України та компанії SpaceX, запрацювала система верифікації Starlink. Тепер на території України активними залишаються лише ті термінали, які внесені до офіційного «білого списку». Для росіян це стало справжньою катастрофою: не маючи можливості підтвердити легальність своїх терміналів, окупанти втратили доступ до швидкісного зв’язку. Одним з результатів відмічають вже те, що в них почалися проблеми з управлінням підрозділами, а на багатьох напрямках зупинилися штурмові дії.

Головне управління розвідки (ГУР) вже фіксує хаос у логістиці та управлінні дронами ворога. Зокрема, це підтверджують перехопленні розмови — росіяни змушені шукати альтернативи Starlink, але кожна з них лише підкреслює їхню відсталість від технологій SpaceX. 

Adaptis розібрався, чим саме намагаються користуватися окупанти після блокування Starlink та чому в цій битві технологій росія вже програла.

Система супутникового зв’язку від «Газпрому» на базі супутників «Ямал»

Раніше у своєму Telegram-каналі речник міністра оборони України Сергій «Флеш» Бескрестнов повідомляв, що окупанти почали постачати на фронт термінали супутникового інтернету, що працюють через російські цивільні супутники серій «Ямал» та «Експрес». На відміну від терміналів Starlink, ці антени мають овальну або круглу форму діаметром від 60 до 120 сантиметрів, подібні до супутникової тарілки для телебачення. Через те, що вони більші за розміром, їх також складніше сховати, або прикріпити на БпЛА. Але навіть попри некомпактність, раніше вже фіксувалося, що росіяни ці термінали використовували на своїх морських дронах, а також на пасажирських потягах.

Джерело: Defence Express

Втім, ця система вже програє Starlink по одній простій причині – інша технологія – GEO. 

«Наразі жодна супутникова система не замінить росіянам технології Starlink. Супутники “Ямал” розміщені на геостаціонарній орбіті, а це означає, що сигнал від них йде значно довше. Це критично для задач, пов’язаних з керуванням і швидким обміном даними. Тож для росіян це рішення є абсолютно провальним », – пояснює CEO Adaptis Антон Садиков.

Якщо коротко GEO та LEO-супутники відрізняються тим, що перші розміщені на відстані близько 36 000 км над Землею, коли другі – орієнтовно 500 км. Зокрема, це створює величезну затримку сигналу, яка сягає 600–1200 мілісекунд, що робить майже неможливим онлайн-керування дронами. Втім, не лише у відстані є різниця. GEO-супутники розміщені у фіксованій точці і рухаються з такою ж швидкістю, що й Земля. А LEO-супутники складають ціле сузірʼя, яке постійно перебуває в русі. Воно працює так, що сигнали передаються не лише між наземною станцією і супутником, а й від одного супутника на інший. Завдяки цьому створюється не просто якісний і швидкий сигнал, а й надійність роботи самої мережі. Адже, якщо один супутник вийде з ладу – його функції компенсують інші. 

Розглядаючи обидві супутникові технології – зʼявляється ще один вагомий фактор, який пояснює, чому російська альтернатива на основі GEO-супутників аж ніяк не замінить Starlink. Геостаціонарні супутники мають сильний радіослід. Це означає, що їхні сигнали дуже помітні  для засобів радіотехнічної розвідки та РЕБ Сил оборони України. 

Більш детально про різницю між GEO та LEO орбітами ми пояснили у нашому матеріалі. 

Сузірʼя супутників «Благовест»

Це сузірʼя з чотирьох супутників, яке також розміщене на GEO-орбіті. І його розгорнули в період з 2017 по 2019 рік спеціально для потреб міноборони рф. Хоч детальні технічні параметри цієї системи залишаються, по зрозумілих причинах, засекреченими – її функціональне призначення цілком зрозуміле: створення каналів для швидкої передачі великих обʼємів даних та забезпечення стабільного доступу до мережі для стратегічних об’єктів. До цього сузірʼя супутників можна підключати різні термінали або ж станції, втім тут знову ж таки основним недоліком є великі розміри обладнання та помітність для засобів РЕР. 

Так, одним із варіантів для підключення до «Благовест» є станція «Аурига-1,2В». Однак, мобільною її назвати складно, бо вона має чималу вагу та потребує додаткове радіотехнічне обладнання. Втім, навіть попри такий фактор, ворог продовжує активно використовувати ці станції. За інформацією Defence Express, такі станції почали постачатися війську ворога, орієнтовно, з 2014 року. І наприклад, одну таку українським військовим вдалося захопити у 2022 році на Київщині.

Джерело: Wikipedia

LEO-супутники від «Бюро 1440»

Ще однією альтернативою для ворога може бути рішення від російської аерокосмічної компанії «Бюро 1440». Вони планують створити власну мережу високошвидкісного супутникового інтернету на низькій навколоземній орбіті. Офіційні плани виглядають дуже амбітно: розгортання у 2027 році сузірʼя супутників, яке налічує у собі 288 апаратів. Проте реальність суттєво розбігається з гучними заявами, адже проєкт уже на старті зіткнувся з певними труднощами.

Першим тривожним дзвіночком став зрив термінів виведення пілотної партії з 16 супутників, яка мала зʼявитися на низькій орбіті ще у 2025 році. Наразі запуск перенесено на 2026 рік, що автоматично ставить під сумнів можливість реалізації всього проєкту вчасно. Навіть за умови, що в цьому році їм таки вдасться це зробити – наростити кількість апаратів до необхідних трьох сотень за такий короткий термін практично нереально.

Окрім цього, залишається відкритим питання логістики: відсутність доступних ракет-носіїв цих супутників робить кожен запуск дуже дороговартісним. З огляду на ці фактори, повноцінний запуск системи у 2027 році виглядає вкрай сумнівно, перетворюючи проєкт на чергову заявку «аналоговнєт». 

Джерело: Secret Projects

Стратосферна 5G-платформа 

Зовсім нещодавно в російських ЗМІ зʼявилася інформація про запуски першої безпілотної стратосферної платформи «Барраж-1». Повідомлялося, що вона позиціонується як безпілотний стратостат, здатний підіймати вантажі вагою до 100 кг на висоту близько 20 км. Основним завданням «Барраж-1» є підняття станції зв'язку 5G NTN. І суто в теорії розміщення ретрансляторів на такій висоті дозволяє покрити швидкісним інтернетом величезні площі, де будівництво наземних веж є неможливим або недоцільним. До того ж це значно дешевше, ніж викристовувати супутникові технології. Але в цього є і свої недоліки, які схоже, росіяни не враховують. Стратостат має властивість «маневрувати», змінюючи висоту польоту, щоб рухатися у потрібному напрямку. Проте  такі апарати неминуче дрейфують, тобто рухаються в буквальному сенсі за вітром. У наших широтах панує так зване західне перенесення — сталий рух повітряних мас із заходу на схід на великих висотах. Для окупантів це означає, що вітер у більшості випадків працюватиме «в тил», зносячи їхні платформи зв’язку вглиб території рф і залишаючи лінію фронту без покриття.    

 Джерело: росЗМІ

Висновок

Які б альтернативи Starlink росіяни не намагалися використати, повноцінно замінити технологію Маска вони не здатні. Адже всі ці рішення мають критичні обмеження: сильну затримку сигналу, громіздке обладнання, вразливість до РЕБ, логістичні труднощі або, навіть, залежність від погодних умов. Тож історія з «альтернативами» вкотре підтверджує: гучні заяви про «аналоговнєт» не працюють без реальної технологічної бази. 

І ключове питання полягає не так у технології, як в готовності нових систем до використання. Адже Starlink — це вже розгорнуте LEO-сузір'я з тисячі супутників і витрачені роки розробок для розбудови цілісної системи. Створити щось подібного рівня — не швидкий і дороговартісний процес.