UASAT – новий супутниковий інтернет в Україні. Чи можна вважати його альтернативою Starlink?

В умовах повномасштабної війни, коли наземна інфраструктура зв'язку постійно перебуває під загрозою, супутниковий інтернет став критично важливим для України. У цьому контексті поява сервісу UASAT, ініційованого українською компанією Stetman, викликала значний резонанс.

Наразі в України немає власних супутників звʼязку. Тож сьогодні розберемося в технології, яку пропонує UASAT, та чи справді в України тепер буде власний Starlink. 

Навесні 2025 року засновник компанії Stetman Дмитро Стеценко у своєму Facebook заявив, що UASAT зможе замінити Україні Starlink.

“Завдяки цьому Україна матиме не лише альтернативи Starlink, якому ми щиро вдячні за своєчасну технологічну підтримку і з яким продовжимо співпрацю, але й власне виробництво супутникового обладнання”, – пише він у дописі.

Зокрема, йдеться про три проєкти під цим брендом: UASAT GEO 74, UASAT GEO Blade, UASAT Leo.

І от, наприклад, перший проєкт – це супутникові термінали, які, як позиціонують це в UASAT, адаптовані до польових умов із захистом від РЕБ.

"Рішення для стаціонарного або тимчасового розміщення. Інтегроване до роботи на базі геостаціонарного супутника Jupiter 3", – пояснює СЕО компанії в інтервʼю для Mind.

І саме це викликає питання, адже ворог активно виявляє такі підключення і геолокацію термінала. 

UASAT GEO Blade, своєю чергою – термінали, які працюють в русі. Для цього у квітні 2025 компанія Stetman уклала партнерство зі швейцарською компанією Requtech про ліцензійне виробництво терміналів для супутників GEO- та LEO- орбіт. Зокрема, які можуть працювати на основі платформ OneWeb та Intelsat.

Втім, сам Дмитро Стеценко стверджує, що технології OneWeb не розглядаються, а для створення сузірʼя супутників на низькій орбіті вони обрали, цитуючи, “потужну компанію”. Однак, що це за компанія – не афішується.

Заяви про те, що Україна отримає “власний Starlink”, стосуються третього проєкту – UASAT Leo, який передбачає створення власного LEO-сузірʼя супутників, що вимагає інвестицій у $634 млн. Очікування тут дуже високі: повна незалежність та контроль над супутниковою мережею. В реальності ж UASAT буде як інтегратор послуг, використовуючи пропускну здатність іноземних супутникових платформ, тому, чи можна назвати це незалежністю – залишається відкритим питанням. 

GEO – не LEO: в чому ж розбіжність?

По суті, це протистояння двох принципово різних технологічних архітектур: геостаціонарної (GEO) та низької навколоземної (LEO).

Вони, зокрема, відрізняються висотою орбіти, що безпосередньо впливає на швидкість передачі сигналу, а це важливо.

GEO-супутник знаходиться на відстані близько 36 000 км над Землею, тому сигнал достатньо велику відстань. Супутник рухається з такою ж швидкістю, що й Земля, і розташований у фіксованій точці.  Через таку відстань затримка сигналу може сягати 600–700 мілісекунд. Це робить GEO-системи непридатними для дій, що вимагають миттєвої реакції, як-от керування дронами або ж відеодзвінки.

Також, для GEO-системи характерні ліміти обсягу швидкісного трафіку, після чого швидкість падає. Стабільність зʼєднання може залежати від навантаження мережі та погодних умов – і це типово для GEO-зв’язку в цілому.

Водночас Starlink працює на низькій навколоземній орбіті (LEO) на відстані всього від 500 км над Землею, тобто у 70 разів є ближче до абонента. Це забезпечує можливість комфортно проводити відеоконференції, стріми та, що найважливіше, використовувати системи, де необхідна швидкість реакції для дистанційного керування тактичними військовими системами.  До того ж система Starlink складається з сузірʼя супутників. Вона працює так, що сигнали передаються не лише між наземною станцією і супутником, а й від одного супутника на інший. Завдяки цьому, навіть коли один супутник, наприклад, виходить з ладу – його роботу компенсують інші, що підвищує стабільність та забезпечує безперервне зʼєднання.

Ілюстраіця різниці між GEO- та LEO-супутниками

Цінова прірва між UASAT та Starlink

Питання тарифів залишається окремою темою. Сьогодні плани UASAT суттєво дорожчі за ті, які пропонує Starlink, де базовий тариф на 50 ГБ коштує $50, а безліміт – $95 на місяць. UASAT пропонує кілька варіантів тарифів, які, однак, орієнтовані на високий корпоративний сегмент. 

Наприклад, пакети з обмеженим трафіком починаються від 2 904 грн (близько $68) за 50 ГБ (зі швидкістю 5 Мбіт/с на вивантаження та 50 Мбіт/с на завантаження) і зростають до 7 128 грн (близько $168) за 500 ГБ (зі швидкістю 5/100 Мбіт/с). Що стосується безлімітних пакетів, то тут вартість коливається від 5 525 грн (близько $130) за базовий безліміт зі швидкістю 5/10 Мбіт/с до 21 240 грн (близько $499) за максимальний безліміт зі швидкістю 5/100 Мбіт/с.

Та й в цілому, сам факт того, що прайс компанія подає як річну підписку, а насправді вона є місячною – теж викликає питання.

“Вартість помісячної підписки +20%, застосовується у разі безперервного споживання послуги менше 12 місяців”, – зазначено на сайті компанії.

Реальність появи альтернативи Starlink в Україні

Фактично UASAT не може бути повноцінною заміною Starlink через, зокрема, технологічні обмеження. 

Очевидно, що архітектура геостаціонарної орбіти (GEO) з її високою затримкою (600–700 мілісекунд) фізично не може забезпечити ту швидкість реакції, яка є критичною для військових тактичних операцій, де Starlink домінує з показниками 20-40 мілісекунд. Крім того, попри заяви про необхідність мати власну, незалежну альтернативу, UASAT наразі працює на орендованих супутниках іноземних операторів, що ставить під сумнів досягнення повної незалежності зв'язку. 

Варто памʼятати й про високу вартість обладнання, відсутність сервісної мережі й дорожчі тарифні плани, які автоматично надають доступ до сервісу лише корпоративним клієнтам та державним структурам. Це створює ситуацію, коли заява про альтернативу Starlink стикається з реальністю: це дорожчий, повільніший за реакцією і технологічно залежний ресурс. 

Тож попри те, що UASAT позиціонує себе як український сервіс супутникового інтернету, питання, чи реальна це заміна Starlink – залишається відкритим питанням.

Адже такі сервіси, які базуються на геостаціонарних супутниках, як UASAT, цілком мають право на існування в Україні. Вони можуть бути корисними як резервний варіант для лікарень або банків у глибокому тилу, де швидкість реакції не критична, а потрібна просто стабільність, коли все інше “лежить”. 

Але позиціювати GEO-супутник як повноцінну заміну LEO-системі у країні, що воює, де зв'язок потрібен в першу чергу для ефективного проведення бойових дій – це, м'яко кажучи, некоректний маркетинг.

Зрештою, що зараз для України важливіше: розглядати варіант розробки власного супутникового звʼязку, чи все ж використовувати можливості американського Starlink?